ІНШІ АКТИ
Окрім зміни облич: інші вистави Сичуаньської опери
Зміна обличчя зриває оплески, але вечір у чайному будинку в Ченду — це ціла різноманітна програма. Ось що навколо неї: вогонь, ляльки, акробатика та комедія.
Переглянути дати сичуаньської опери на GetYourGuide ↗Різноманітна програма, а не одна опера
Вечір у чайному будинку — це не одна довга вистава, а програма з коротких самобутніх номерів, як це часто практикується в сичуанській опері для невимушеної публіки. Зміна масок — головний номер, але зазвичай він іде останнім, а попередні виступи — саме те, завдяки чому вечір здається насиченим, а не очікуванням одного трюку. На вас чекають вогонь, ляльки, народний спів, акробатична комедія та клоунада — кожен номер триває лише кілька хвилин. Формат навмисно легкий для сприйняття: якщо один номер не до вподоби, за мить з’явиться інший, і жоден із них не вимагає стежити за сюжетом сичуанським діалектом, щоб отримати задоволення.
Вогневиверження (tu huo)
Вогнедихання — природний партнер зміни масок, і ці два мистецтва часто виконуються однією людиною. Виконавець за сигналом випускає над сценою струмені полум'я, синхронізуючи їх із барабанним ритмом, іноді здається, що він дихає вогнем, поки маска змінюється в тому ж такті. У повноцінній сичуаньській опері цей ефект належить сценам надприродного та вигнання демонів — лютий ловець привидів Чжун Куй є класичною роллю для вогнедихання, — тож полум'я несе в собі відлуння потойбіччя, а не лише видовищність. Зблизька це справді вражає; контроль, необхідний для безпечного виконання вогню вечір за вечором, — це окрема майстерність.
Колесо, що котиться, і акробатична комедія
Культовий номер «гань ден» — обертання з лампою — один із найулюбленіших комічних акробатичних трюків сичуанської опери. Виконавець утримує запалену олійну лампу на голові — а іноді й на руках чи ногах — водночас перекидаючись, пролазячи під лавами та звиваючись крізь низькі отвори, і все це не даючи полум’ю нахилитися чи згаснути. Цей номер виріс із традиційної комічної вистави й поєднує буфонаду зі справжнім акробатичним контролем: гумор народжується з неймовірного спокою, який балансер зберігає, виконуючи щось безглузде. Публіка обожнює цей номер саме тому, що напруга відчутна наживо: кожен у чайній мовчки вболіває за те, щоб крихітний вогник лишався рівним.
Ляльки та тіньові вистави рук
У рахунку десь зазвичай зустрінете лялькарів. У Сичуані сильна традиція ляльок на стрижнях, де різьблені фігури керуються знизу за допомогою стрижнів так точно, що здається, ніби вони повторюють справжні оперні жести — навіть, у руках майстра, виконують власну мініатюрну зміну обличчя. Деякі програми також включають тіньову гру руками, де лише переплетені пальці перед освітленим екраном перетворюються на птаха, собаку чи цілу маленьку сценку. Обидва номери — тихі, камерні, і рецензенти часто відзначають їх як несподівані родзинки, делікатний противагу вогню й барабанам навколо.
Народна музика та звуки ночі
Між візуальними поворотами ви почуєте музику, яка тримає сичуанську оперу в єдиному цілому: пронизливий гобой суона, смичковий ерху та інші струнні, а над усе — перкусія: барабани, гонги й тарілки, що задають темп і підкреслюють кожен трюк. Багато програм включають фрагмент цин'інь — вишуканого сичуанського народно-баладного стилю, який традиційно виконує співак сидячи з маленькими ручними інструментами. Також можна почути фірмовий закупісний хор цієї традиції, коли невидимі голоси відповідають виконавцю на сцені. Усе це не потребує перекладу, щоб дійти до серця: сам звук підкаже, коли варто затамувати подих.
Клоуни та комічні сценки
Січуаньська опера славиться своїм гумором, і саме клоунські ролі несуть у собі левову частку вечірнього тепла. Чоу — розмальований комічний персонаж — тримає зал у напрузі завдяки фізичним жартам, швидкій скоромовці та хитрому місцевому дотепу, значна частина якого звучить січуаньським діалектом, тож деякі жарти пройдуть повз тих, хто не володіє мовою, але таймінг і буфонада зрозумілі без слів. Ці комічні сценки — сполучна тканина розважальної програми, що підтримує легку й невимушену атмосферу між головними номерами. Вони нагадують: це було народне видовище задовго до того, як стало мистецькою спадщиною — театр, створений для чайної публіки, з чашкою чаю в руці та часом посміятися.